Коронавирус как диагноз для власти: что делают не так и как нужно было

Понад місяць з усіх ЗМІ тільки й чутно про спалах коронавірусу, беззахисність України перед епідемією та світовий колапс. Всі, хто дотичний до медіа, знають – чим страшніше звучить заголовок, чим «драматичніша» історія в телесюжеті — тим клікабельніший та рейтинговіший матеріал. 

Страшилки в медіа, довге мовчання Міністерства охорони здоров’я, президент Зеленський «підливає масла в вогонь», активісти вже починають ділити українців на «поганих» західних та «хороших» східних, Міністерство внутрішніх справ стягує силовиків та бронетехніку для заспокоєння жителів Нових Санжар. 

Читайте також — Страх і ненависть в Нових Санжарах. П’ять помилок влади, що породили паніку

Що в результаті? Масовий спротив, загальнонаціональний переляк, декілька звільнень з посад і тотальний комунікаційний провал. І навіть спроби репутаційної реабілітації міністерки охорони здоров’я Зоряни Скалецької викликають черговий шквал критики.

То в чому ж саме комунікаційний провал і що саме треба було врахувати? 

А головне – які висновки варто зробити, щоб не допустити подібних помилок.

1. Мовчання не завжди золото.

Відсутність завчасної роз’яснювальної системної роботи з населенням. І тут, безсумнівно, помилка насамперед МОЗ. Комунікація — це не лише розсилка пресрелізів і написання постів у Facebook. Це про формування думки, стратегію і тактику. Якщо цього не розуміє комунікаційник — біда, якщо цього не розуміє керівництво комунікаційника — подвійна біда. 

В ситуації з коронавірусом сам заступник міністра заявляє, що він не розуміє як саме мала будуватись комунікація. Міністерка говорить, що «проводили багато брифінгів, але інформація не розходилась в ЗМІ». Натомість на її особистій сторінці в Facebook пости про коронавірус датуються 31 січня (коли Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила надзвичайний стан), а потім тільки 17 лютого. 

Читайте також — Евакуація українців з Уханя: як це можна було зробити. 10 пунктів

Тобто, понад два тижні найелементарніший канал поширення інформації мовчить взагалі. З цього роблю висновок: у відомстві навряд чи розуміють, що інформувати – це не лише провести брифінг, а використовувати усі інформаційні можливості, знаходити такі формати, які будуть цікаві ЗМІ та донесуть потрібний меседж до потрібної аудиторії.

Що варто було зробити?

Залучити усі можливі ресурси: соціальні мережі, лідерів думок, ЗМІ, громадські організації. І не просто надсилати їм релізи, а збирати, пояснювати і роз’яснювати важливість їх участі і залученості. Робити інформацію цікавою та доступною – тут в допомогу спецпроєкти з медіа-ресурсами, гейміфіковані формати, аналітика доступною мовою. Зараз, наприклад, МОЗ розробило мультфільм про коронавірус – і це чудово, це правильно, але пізно.

2. Не МОЗом єдиним.

Було б дуже по-українськи «спустити всіх собак» на МОЗ. Але ні. Тут не спрацювала комунікація численних відомств та органів влади – від МВС до Міністерства інфраструктури України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Спохватились тільки тепер, коли про прогалини в комунікації почали говорити назагал. 

Але тоді, коли замість нормальної інформаційної кампанії і роботи з населенням, в Нові Санжари приганяли БТРи, про необхідність просвітницького діалогу ніхто не згадував. В країні, яка пережила Майдан, де йде війна, де люди відчули силу народного спротиву і де недовіра до держави стоїть «по замовчуванню», бездумна і агресивна протидія суспільним настроям приречена на гнів і масовий спротив.

Що варто було зробити?

Залучити до комунікації усі можливі відомства та владну вертикаль. Про контроль ситуації, план евакуації українців з Китаю, шляхи поширення вірусу, засоби попередження епідемії мали б говорити задовго до Нових Санжар. І говорити мали як Офіс президента з міністерствами, так і регіональні органи влади: управління охорони здоров’я, управління освіти, районні державні адміністрації. І в жодному випадку не демонструвати силу та не ігнорувати думку населення на місцях.

3. Знайти крайнього.

І, зазвичай, у нас цим «крайнім» в більшості ситуацій стають органи влади. Їх безжально критикують ЗМІ та «диванні експерти»: мовчать відомства – погано, говорять – не так, не роблять нічого – безтолкові, роблять – непрофесійно. 

А як щодо самих ЗМІ? Їм в історії з коронавірусом треба «віддати належне», бо що точно вдалось – це розігнати паніку. 

Читайте також — Перші жертви коронавирусу в Україні. Дурні — перші в групі ризику

На жаль, далеко не всі журналісти та представники ЗМІ усвідомлюють силу свого слова. Як не прикро, а для більшості населення, все, що звучить «з телевізора» сприймається за істину. І мало хто розуміє, що не всі у цьому умовному «телевізорі» перевіряють інформацію, балансують думки, зберігають об’єктивність. Я вже мовчу про існування прайсів і відстоювання інтересів власників ЗМІ.

Що варто було зробити?

Питання не ситуативне, а стратегічне. Розуміння впливу ЗМІ в цілому та кожного журналіста зокрема треба доносити ще в студентських аудиторіях. Щоб пріоритетним були не рейтинги, не кількість переглядів, не похвала редактора, а збереження етичних норм і недопущення маніпуляцій.

В ситуації з коронавірусом ми побачили традиційну жагу ЗМІ до «гарячих» заголовків та критики влади, і дуже мало розуміння наслідків та бажання дійсно інформувати населення, а не використовувати масовий страх собі на руку.

4. Почати з себе.

Ситуація з коронавірусом ще раз довела – більшість українців не навчені критично мислити. Ми не перевіряємо дані, не зауважуємо джерело інформації, часто не читаємо далі заголовків, не враховуємо політичну приналежність того чи іншого ЗМІ, одним словом – віримо всьому, що нам говорять. І коли в реальному житті ми не завжди повіримо навіть родичу чи сусіду, то у віртуальному світі інтернету, телебачення та радіо готові сприймати все за чисту монету.

Що варто було зробити?

Навчитись пропускати інформацію через внутрішнього критика. Варто вчитись приймати все, що лунає від ЗМІ з недовірою, а довіряти лише після перевірки інформації. Першоджерела, офіційні сайти відомств, незалежні (хоча, з цим у нас непросто) та іноземні ЗМІ – насправді, для тих, хто хоче розібратись та знайти істину серед усього інформаційного потоку, можливості є. Так, це вимагає більше часу та зусиль, але збереже тверезість мислення та нервові клітини.

Читайте також — Коронавірус — плюс для українських реформ. Він не залишає владі вибору

І ще один важливий висновок, який після даного комунікаційного провалу, точно мав би засвоїти кожен – від чиновника до власника бізнесу. Правильна комунікація – це не про «гасіння пожеж», а про їх недопущення. 

Піарник має бути в курсі ключових процесів не «за день до» і, тим паче, не постфактум, а на етапі задуму та планування. Тоді є усі шанси побудувати ефективний діалог та сформувати, а головне – не втратити, репутацію. 

Подпишитесь на наши новости в Telegram: проверенные факты, только важное

Еще по теме

Понравилась новость? Поделитесь ею с с вашии друзъями!: